#bookchallenge_ua
62/150
"Адвокат з Личаківської" Андрій Кокотюха
Мій другий читацький досвід з Андрієм Кокотюхою виявився доволі приємним. Звісно, тема і антураж роману сприяли цьому — по-перше, мій лавлі Львів, по-друге, саме те приємне ретро — початок ХХ століття, бабці Австрії скоро прийде кінець, але поки ще вона є і вигідно відрізняється від своєї східної сусідки, Російської імперії; по-третє — жанр детективу, я його люблю, особливо він побудований на хорошій інтризі. Тому основа роману була файна. А те, що на ній виросло, має певні як мінуси, так і плюси.
Початок тексту трохи спантеличує. Ну бо, погодьтеся, коли роман з назвою «Адвокат з Личаківської» починається із вбивста…правильно, адвоката, який живе на Личаківській вулиці, то думаєш — еммм… Але нічого, оповідь вирівнюється, всі стають на свої місця, персонажі з’являються, часом міняють забарвлення (цебто ті, що видавалися «радше хорошими», виявляються «радше поганими» — і навпаки), розслідування розкручується…і загалом до сюжету у мене претензій немає.
Та у цій книжці дуже помітно, що її автор — один з найплідніших письменників сучасної України. Писати книги він встигає швидше, ніж багато хто — читати. Відтак, майже впевнена, що Кокотюха має власний письменницький рецепт, як «зварити» основу книги, певну схему, за якою веде оповідь. І для вибагливого читача ця шаблонність, передбачуваність очевидна: знайомлячи нас з новими персонажами, автор обов’язково коротко описує їхню зовнішність та вбрання, щоб познайомити читача з локацією, її атмосферою і колоритом, автор пропонує поглянути на неї очима новоприбулого персонажа тощо. Ці очевидності насправді не є недоліком — принаймні, для читачів, які вважають письменництво не польотом чистого натхнення, а ремеслом, незгіршим, ніж, скажімо, теслярство. Бо Кокотюха, нехай не геній епохи, але насправді дуже хороший майстер.
По-перше, він доречно розбавляє текст детальками і цікавинками — тут історичну анекдотку вставить (окей, про львів’янку, яка, уздрівши перший у Львові трамвай, показала йому голий зад, читати мені було нецікаво, бо «нє свєжо», але для тих, хто не читав ніколи Винничука, це буде цікаво й дотепно), там колоритною балачкою оповідь розбавить, там розкаже історійку, явно взяту зі старих газет.
По-друге, йому, як на мене, добре вдається передавати мову й говірку різних колоритних персонажів. А їх у романі не бракує — від поліціянтів і галицьких інтелігентів до батярів та євреїв. Особливо мене потішили діалоги зубного лікаря — мешканця Кракідалів (то єврейський район так звався) та його дружини Естер.
По-третє, він ніби ненароком заторкує важливі геополітичні теми. Скажімо, я досі не задумувалася над тим, що москвофіли, про яких ми вчили у школі, були такими собі адептами «Русского міра» в Галичині, і що, можливо, якби колесо історії рухалося за трохи іншою траекторією, вони би ще тоді кричали «Царь-батюшка, ввєді войска». Також Кокотюха чітко протиставляє під-Російську Україну та під-Австро-Угорську. У першій — безправ’я тих, хто не належить до «сильних світу цього» та разом з тим можливість «підмазати», скористатися протекцією і уникнути справедливого покарання за злочини. У другій реальність така, що візник може спокійнісінько подати позов проти магістрату і виграти суд, а якщо впливову людину впіймають на злочині, то її кар’єрі кінець.
Звісно, історичні реалії були значно складнішими і зовсім неоднозначними. Але мені сподобався такий виразно проукраїнський дух абсолютно, здавалося б, аполітичної і розважальної книжки.
«Адвокат з Личаківської» — це перша книга із серії ретро-детективів, яку започаткував Кокотюха. Не скажу, що цей роман захопив мене аж настільки, що хочеться продовження. Але було цікаво і атмосферно. Тому наступні частини серії, якщо випадково потраплять до рук, скоріш за все прочитаю.
http://vityska.pp.ua/2016/12/06/%D0%B0%D0%B4%D0%B2%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%82-%D0%B7-%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9-%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%8E/
